Екскурсія в музей Валі Котика

  Музей заснований у 1956 р. Дана експозиція створена 1990 р.(фот о зверху).

   Народився В. Котик 11 лютого 1930 р. на хуторі, тепер с. Хмелівка, Шепетівського району.

   1937 р. сім'я В. Котика переїхала  на постійне місце проживання до Шепетівки. Цього ж року Валя пішов навчатися в школу №4.

Мати - Ганна Микитівна.

Батько - Олександр Федорович.

   В липні 1941 р. німецько-фашиські загарбники вторглися в м. Шепетівку. Вони закрили школу і зробили в ній конюшню. На околиці міста окупанти створили кону табір. Вороги розстрілювали комуністів, знущалися над людьми. У місті створювалися підпілля.

   О. А. Горбатюк - голова підпільного комітету (1938 р.)

   І. О. Музальов - командир шефського командирного загону (1960 р.)

   І. С. Ніщенко - член підпільного комітету (1938 р.)

   І. А. Олексієнко - секретар Кам'янець-Подільського ОБКОМУ партії.

   М. Ю. Гончаров - (1944 р.)

   А. З. Одуха - командир партизанського з'єднання ім.. Михайлова, герой            Радянського Союзу.

   К. І. Русняк - політрук партизанського загону.

   В. Котик з друзями С. Кищуком, В. Мануїловим, К. Труханом, братами Федоровичами допомагають підпільникам. Юні месники розповсюджують листівки, збирають зброю, ходять на зв'язок з партизанським загоном.

   ... Наташа Горбатюк, Коля Трухан, Валя Котик все ще важко дихали від швидкого бігу і пережитого хвилювання, розглядали автомат з магазином, повним патронів.

   - Як я його? - поблискуючи очима, говорив Валя, згадуючи всі деталі подій.

   Це Валя першим помітив біля однієї із фірток автомат. В глибині двору чувся голос одного із фріців. Наташа і Коля не відразу здогадались, для чого їм Валя шепнув:

   - Швидше у сусідній двір!

Тільки вони перескочили через огорожу, як поруч із ними в траву впав автомат, слідом за ним скочив Валік.

-          Біжимо!

-          Куди тепер його подіти? - запитала Наталка.

-          В «копілку», звичайно - відповів Валік, я зараз біжу додому за велосипедом і корзиною.

Початок тому, що діти називали «копілкою», було покладено напередодні вранці.

Діти купалися в річці. Валя нирнув і вдарився рукою об щось металеве.            

   - Колька, там залізо якесь, іди сюди, витягнемо!

«Залізо» виявилося гвинтівкою. Валя нирнув іще раз. Улов виявився ще багатшим.

   Ніколи ще ні Валі, ні Миколі Трухану не доводилося на «спор» стільки пірнати. Очі в них стали червоними, як у кролів. Вуха боліли. Зате на березі в густих заростях лозняха був цілий арсенал: гвинтівки, пістолет, навіть кулемет.

   - Нажаль патронів немає, - бідкався Валя.

Видно солдати, які були тут оточені, всі патрони випустили по ворогу, а потім викинули в воду зброю, щоб вона не дісталась німцям.

   Зброю так сховали, щоб нікому не найти. Цей склад і назвали «копілкою».

   Серед ночі Валя розклеював по будинках, плотах і стовпах листівки. Мати спочатку не здогадувалася про вчинки сина.

   Якось ввечері Валя приніс додому декілька листівок паперу. В кімнаті сидів хазяїн хати Радчук, Стратков, Лукашенко. Радчук схопив одну із листівок.

-          Що це?

-          Подивіться самі, - сказав Валя.

Це були листівки, скинуті з літака і всі до однієї вибрані Валіком. Валя думав, що і Радчук також зрадіє вісточкам, як зрадів Лукашенко, Стратков.

   А Радчук не читав, все допитувався, звідки взяв листівки, та скільки їх, куди сховав.

   Валік насторожився, примовк. Він ще намалював поруч з текстом карикатуру на Гітлера, потім всунув листівку в карман і пішов спати.

   Хіба міг Валя передбачити, що Радчук вранці побіжить в поліцію докладувати про листівки, що він там розкаже про те, що Валя малював карикатуру на Гітлера? На другий день міліція допитувала Ганну Микитівну, але нічого не дізналися.

***

  У Котиків поселився Степан Діденко. Одного разу, коли Валя спав, Діденко подивився на стоптані черевики Валі і вирішив полатати їх. Взяв черевик, оглянув і помітив, що з нього щось випало. Це були листівки.

   Діденко нічого не сказав Ганні Микитівні. Він полатав черевики, положив під підстилки листівки, поставив їх біля ліжка Валі.

   Вранці, коли Діденко як завжди пішов по своїх справах, Валя розхвилювався, коли побачив свої відремонтовані черевики! Якщо Діденко виявиться німецьким шпіонок, то не милувати Валі шибениці. Та що йому - поплатяться мати, брат...

   - На кінець знайшовся той, - говорить Діденко, - хто по ночах розклеює листівки. Ми думали, що невідома нам підпільна група, а це Валя Котик.

   І тоді між Валею і Степаном відбулася серйозна розмова, після якої Діденко сказав Ганні Микитівні:

   - Ганна Микитівна, ваш син потрібен нам...

Ганна Микитівна знала, що Діденко - партизан, його рекомендував на проживання до неї Горбатюк (голова підпільного комітету).

-          Добре. Якщо це потрібно вам, партизанам, значить потрібно Батьківщині. Тільки бережіть його, Степан. Малий він ще... І став Валя Котик зв'язним шепетівських підпільників.

Граната досягла цілі

   Степан Діденко дав завдання Валі:

   - Прослідувати за гебіткомісаром.

За Валіком на завдання пішов його друг Степан Кіщук. Валя взяв противотанкову гранату.

   Хлопці залягли в лісі біля поворота дороги.

   Здалеку показався броньований автомобіль, повен солдат, і чорний лімузин гебіткомісара. Валя кинув гранату і машину рознесло на куски.

***

Партизанський розвідник

   Шість ешелонів на рахунку у піонера Валі Котика.

   Шість ешелонів з боєприпасами, оснащених живою силою противника пустив під укіс піонер.

   ... Якось групі Логутенко, в складі якої був Валя поручили розправитися з німецьким гарнізоном одного із сіл району.

   Вдивлявся Валя в лісну гуну. Здавалося, все було спокійно навкруги. Але раптом Валю схопили німці, вивернули йому руки, відібрали автомат.

   - Ленати, наказали Валі через перекладача.

Німці намагалися допитатися звідки він, хто йому дав зброю, де його бойові друзі. Але Валя тільки показував пальцем в небо. Що означало. Викинули з парашута його одного. Залишивши біля нього двох чатових німці почали рухатися вглиб лісу в бік партизанського лагера.

   Валя лежав на землі і думав як сповістити партизанів про смертельну загрозу, яка нависла над ними. Він поворухнувся, щось кругле, ребристе тисло йому в ногу. Граната. Німці забули відібрати в нього гранату. Він обережно сунув руку в карман, зняв кольцо, скочив і кинув гранату під ноги часовим.

   Партизани почули зрив фашистам не вдалося застати їх зненацька.

   А Валя?

   Ранений осколком гранати декілька кілометрів повз по лісі, знесилений впав біля хати лісника. Лісник був помічником партизан, підібрав піонера і відвіз в глухе село до фельдшера, потім повідомив про це партизанам.

   За відвагу і винахідливість, виявлену при виконанні завдання командування в тилу ворога, нагородити партизана Валя Котика медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни».

***

   Німці відступали під ударом Радянської Армії фронт все ближче підходив до Шепетівки. Партизани отримали наказ від командування Радянської Армії взяти штурмом м. Ізяслав. Перед початком операції командир визвав хлопчика до себе:

-          В цьому бою ти залишишся в розпорядженні штаба.

-          Пустіть в атаку! Це ж несправедливо! Наша остання атака.

-          Ні. Відповів Музалев. Вчора взяли Шепетівку. Скоро там відкриють школу. Ти повинен живим, здоровим повернутися туди.

Валя отримав завдання - охороняти покинутий німцями склад боєприпасів.

Валя заліг у складі.

   Здалека донеслось громове «Ура». Це на допомогу партизанам йшли війська Радянської Армії. Валя привстав, кинув гранату у відступаючих

фашистів і тут же впав на землю, переможений фашисткою кулею.

   17 лютого 1944 р. в бою за м. Ізяслав героїчно загинув 14-річний партизан

піонер В. Котик.

   За активну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників В. Котику посмертно присвоєно звання героя війни I ступеня.